Інтерв’ю як витвір мистецтва
Олександр Шакіров — концептуальний поет із Дніпра. Його збірка мінімалістичних віршів увійшла до списку найкращих українських книжок 2022 року за версією ПЕН. Він — редактор і автор мистецького часопису «Незалежний Spalah», учасник мистецьких фестивалів та організатор читань і поетичних вечорів у Дніпрі. Веде телеграм-канал про сучасне мистецтво та концептуальну поезію postfuturism.
О. Шакіров ексклюзивно для ПНЯБЗИК будує цифрову скульптуру в майбутньому.
Окремі слова подано в авторській формі і вигляді на прохання гостя.
Грає альбом гурту Sumatukana — Hypnosis 2011 року.
Відчинивши хрест неба
Сум жалю загортаю в трикутники
Мій улюблений пес сновидіння
Лемент спокою на підвіконні
ІНТЕРВ’ЮЕР
Одразу хотілось би запитати, бо побачив у твоєму телеграм-каналі postfuturism приклад того, як це робили JODI. Чи багато ти знаєш прикладів інтерв’ю як витвору мистецтва?
ШАКІРОВ
Гарне запитання, в українському контексті приходить на думку роман-містифікація, яке стилізовано під інтерв’ю, «Таємниця» Юрія Андруховича. У мене є ця книга в домашній бібліотеці, там за сюжетом Андрухович в Берліні почав писати і потім знищив роман за таємничих обставин. В цей час, протягом семи днів у нього бере інтерв’ю німецький журналіст, який гине в автокатастрофі за таємничих обставин, і до письменника, за таємничих обставин, потрапляють записи його з ним інтерв’ю, котрі він і розшифровує на сторінках роману. Ну і відповідно книга складається з семи глав, по одній главі на розшифрування одного дня інтерв’ю.
Про мистецький колектив JODI (Joan Heemskerk and Dirk Paesmans) взагалі потрібно робити окрему статтю на сторінках ПНЯБЗИК, будете першими, бо в україномовному медіа просторі немає докладної інформації про них. Хоча це піонери цифрового мистецтва, JODI були одними з перших художників, які створювали вебмистецтво або нет-арт, а пізніше і software art (навіть ще не придумав як влучно це перекласти — «софтвейр арт», арт програмного забезпечення? Можливо, ти підкажеш назву, бо навіть статті в українській вікіпедії про «софтвейр арт» немає), та створювали мистецьки моди до комп’ютерних ігор. Я про них дізнався, коли навчався онлайн на курсі з мистецтвознавства в Нью-Йоркському музеї сучасного мистецтва (MoMA) у 2020 році. JODI абсолютно прекрасні.
ІНТЕРВ’ЮЕР
А в роботі «De l’entretien» (1997) французького філософа Луї Марена мова йшлась про те, що інтерв’ю необхідно розглядати з точки зору письмової фікції, розіграної перед читачем, не дивлячись на те, що розмова мала місце у просторі і часі. Як ти вважаєш, чи змінили сучасні технології таке бачення інтерв’ю?
ШАКІРОВ
Сучасні технології перетворили інтерв’ю на буденність, можемо цьому завдячувати подкаст-революції, що відбулась у минулі декілька років. Через це і є бажання створити щось більш оригінальне в межах цього інтерв’ю. Розглянути його як окреме медіа. А можливо, й повернутись до витоків, коли інтерв’ю давали за особливої нагоди і воно несло сакральний сенс. Звісно, мене приваблює думка відповідати на запитання в стилі JODI, тільки не абстрактними картинами з ASCII символів, а не менш абстрактними візуальними віршами у кращих традиціях сучасної концептуальної поезії. Тому я хочу використати надану мені можливість ПНЯБЗИК, для того чого я ніколи не роблю, для маніфестації наміру. У цьому інтерв’ю анонсувати свої мистецькі задуми, котрі я завжди тримаю в таємниці. Звичайно, це все буде з елементами сучасної концептуальної поезії.
(Хоча чи доречно слово «звичайно» до сучасної концептуальної поезії — сміється за кадром Шакіров)
ІНТЕРВ’ЮЕР
Чому ти тримаєш свої мистецькі задуми в таємниці?
ШАКІРОВ
Одразу зауважу, що я не противник подкастів, а більше навпаки, постійно їх слухаю, деякі навіть переслуховую. Наприклад, за більш як рік служби в ЗСУ, я послухав всі епізоди подкасту про Дніпро та навколо «ПОМІЖ» та всі епізоди подкасту про культуру, який ведуть викладачі Могилянки, літературознавиця Тетяна Огаркова та філософ Володимир Єрмоленко — «Kult: podcast». Ви не думали запустити Пнябзик-подкаст? Залюбки прийду потеревенити про сучасну концептуальну поезію до вас. А тримав всі свої задуми в таємниці, бо, коли я випадково вийшов на літературу сцену, був 2011 рік. Тоді це було доволі консервативне та токсичне середовище, особливо в Дніпрі, можливо тому, що було російськомовне; можливо тому, що тоді відбувся феномен мереживних поетів, і декілька дніпровських поетів стали популярними на росії у забороненій в Україні соцмережі вк і постійно туди на росію їздили з турами та мали багатотисячні пабліки у вк; можливо, тому все і було просякнуто заздрістю та імітацією їх поезії в надії повторити їхній успіх. Я ж тримався власного шляху, а всі мої експерименти сприймалися з виключною відразою та розповідями, що це не поезія. Коли розповідав свої задуми, замість підтримки чув десятки причин, чому в мене це не вийде і як треба робити. Здебільшого в розумінні тогочасних російськомовних поетів це мало бути на кухні і в риму, й через це всі публічні виступи були одноманітними, вірші читались з аркуша з однаковою монотонною інтонацією та були схожими на ці посиденьки на кухні. Люди в обличчя посміхалися, а за спиною складали образливі віршики, котрі не соромилися декламувати на вечорах, присвячених російським поетам, та створювали пабліки у вк, направлені на висміювання та цькування моєї творчості, не дивлячись на те, що ти підтримував та допомагав цим людям. У такій атмосфері я примудрився стати одним з кращих поетів міста Дніпро у 2013 році, і потім з цією поемою-спектаклем пройти на «Україна має талант». Я тримався трохи осторонь, бо мав зовсім інший бекграунд. Пропрацював пʼять років в найбільший книгарні міста (з 2006 по 2011), куди пішов працювати виключно, аби мати вільний доступ до світової сучасної літератури та займатися самоосвітою. Тому я вийшов на літературу сцену вже сформованим митцем, після 25 років. Як казав видатний американський та англійський поет, драматург і літературний критик Томас Еліот, що справжніми поетами стають після двадцяти пʼяти років, бо до двадцяти пʼяти всі поети. Зіткнувшись з нашими поетичними реаліями, зайнявся дослідженням нової для мене поетичної сцени на росії, і помітив її тотальну токсичність, що несвідомо або свідомо переймали дніпровські поети, тому ще у 2012 році на запрошення приїхати з виступами до москви відповів, що поки у них режим, я туди ні ногою (бо тоді чомусь була віра у них щось зміниться). Та за орієнтир я завжди тримав західну сцену, де поезія давно стала частиною сучасного мистецького процесу. Тоді я розпочав гру у Дніпровських Футуристів, за що теж отримував багато хейту.
ІНТЕРВ’ЮЕР
Якраз хотів запитати про postfuturism. Чому саме така назва, як ти прийшов від Дніпровського Футуризму до постфутуризму? Коли відбувся цей перехід? Як би ти міг окреслити межі та сутність поняття postfuturism? Як така назва відображає суть твого проєкту?
ШАКІРОВ
Ого, потужний корпус питань, скажу що перехід відбувся свідомо. Як я люблю казати, postfuturism це коли попустила трава. Є маніфест постфутуризму, буде круто якщо ви його опублікуєте або залишите на нього посилання. Там обґрунтовується, чому вже відсутні межі між поезією та мистецтвом, що потрібно плекати міждисциплінарність, маніфестуються завдання сучасників, пояснюється, чому postfuturism завжди пишеться з маленької літери, що майбутнє наступило, що postfuturism це зараз. Докладно пізніше, поки повернемось до Дніпровського Футуризму, котрий насправді виник як прикол. Як я вже казав, вийшов на поетичну сцену я випадково, у 2011 році. До того перебував в умовному контркультурному підпіллі серед драм енд бейс1 діджеїв, електронних музикантів та художників з дизайнерами. Займався літературним флудом на музичному форумі junglistcomua та іноді проривався як МС на сцену, там влучно проголошував коротенькі віршики під час вісяків. З появою соцмереж Тапольський2 закрив junglist, і вся інформація що там була зникла назавжди. Там я і привчився до горизонтальних відносин, більшість промоутерів та діджеїв були моїми однолітками, а мій улюблений DnB-продюсер, що грає гедлайнером на вечірках, видає свою музику на CD-дисках, що продаються у всіх музичних магазинах, пʼє пиво та курить траву з тобою на ЄБ. Там на ЄБ зароджувались легендарні гурти такі, як «DZ’OB», закладались основи для легендарних мистецьких фестивалів електронної музики таких як «Конструкція», а організатори цього фестивалю «Культура Медіальна» потім відкриють DCCC (Дніпровський Центр для Сучасної Культури), формувались легендарні промогрупи такі як «Abstract Beats», котрі стали фундаментом для легендарної митцівні МОДУЛЬ, де і сформувалась однойменна мистецька формація, більшість дієвців якої зараз служать в ЗСУ, а їх жінки тримають тил. Про той час взагалі треба видавати окремий роман та знімати документальну фільму. Тоді нам здавалося що ще трошки і ми підкоримо світ, так руйнуються вавилонські вежі. Ну і звісно легко бути письменником та поетом серед музикантів та художників, тому ця токсичність та обмеженість тогочасного поетичного процесу мені була незрозумілою і я тримався осторонь, влаштовуючи свої поетичні приколи, котрі би я сам залюбки відвідав і заплатив за це гроші. Я взагалі не планував бути поетом. Як я і казав, раніше вийшов на літературу сцену випадково в 2011 році, тоді поезії влаштували такі собі «ПіплГрад». Організатори, певно, побували на перших поетичних фестивалях «Meridian Czernowitz», або почули про них, і вирішили зробити у Дніпрі схожий експеримент. На той час «Meridian Czernowitz» був доволі новаторським, там відбувались різноманітні експериментальні поетичні перформанси, серед них і вечір електропоезії де під електронну музику поети декламують свої вірші. Ось цей вечір електропоезії і вирішили відтворити в Будинку вчених тіпи з «ПіплГрад». Вони покликали на той час та і зараз кращого ембіент музиканта Ігоря Ялівця, засновника таких легендарних гуртів, як «Submatukana» та «Gamardah Fungus», грати електронну імпровізацію, а він у свою чергу покликав мене. Відбулась наступна розмова, Ігор запитав мене:
— Чи знаєш ти когось з «ПіплГрад»?
— Ні, нікого не знаю, — відповів я. — А чого питаєш?
— Та вони мене покликали грати на їх поетичний вечір в Будинок вчених, чи не хочеш почитати там?
— Хочу, як раз хотів прочитати нові поезії десь, а чого ти кличеш мене?
— Бо ти єдиний письменник, котрого я знаю.
Так відбувся мій дебют, послухати мене прийшли практично всі співробітниці книгарні, де я допрацьовував останній рік, та багато людей тогочасної музичної тусовки прийшли послухати Ігоря та підтримати мене. У того «ПіплГрад» стався культурний шок: вони так і казали, що стільки людей у них ніколи не було та завжди читали один одному свої віршики. І саме тоді я зрозумів, наскільки радикально іншу поезію створюю я, з того часу я почав досліджувати місцеву сцену. А традиція підтримки від спільноти моїх поетичних приколів залишається і досі. Вони навіть приходили на мої перші виступи на проєкті «Поезія виходить на Площу», що відбувались в самому центрі міста на Арт-Толоці біля Пасажу влітку та в самому ТЦ взимку. Саме тоді я і назвав себе — Дніпровським Футуристом, аби припинити порівняння моєї поезії з Маяковським. Але публіка виявилася не дуже освіченою, і до порівнянь з Маяковським додались запитання, а хто такі Футуристи?
Ось тоді, поступово поезія з рекламної компанії відновлення моєї письменницької діяльності
(ви ж знаєте, що я до 18 років написав три романи, але видавати їх погодились тільки за гроші, бо я прийшов не у видавництво, а в друкарню. Тоді я дуже засмутився та спалив всі свої рукописи та щоденники, але виявилося, що я не можу не писати, тому продовжив це робити у своє задоволення. Але досі складно підійти до такої крупної форми як роман, бо я знаю, яка це колосальна робота і як важко та довго то писати),
Ось тоді поезія почала ставати моїм основним медіа. Я побачив порожню нішу, котру ніхто навіть і не намагається заповнити. Тоді я почав обґрунтовувати Дніпровський Футуризм, прикриватись маніфестами, знаходити однодумців таких, як Андрій Народу-Співчутливий, котрий розділяв мою жагу до перформансу. Він ще у 2012 році нарочито писав віршованим суржиком комедійні побутові драми, перевтілюючись то в образ біглого кріпака, то в образ бухого баті, то в образ рептилоїда або морквяного терориста. Як раз готував, до того як мобілізувався в ЗСУ, лекцію про Феномен Дніпровського Футуризму, де докладно розповім, як я з самого початку свого шляху робив міждисциплінарні поетичні перформанси в галереях сучасного мистецтва та інших цікавих місцях. Потім відкривав своїми поетичними перформансами перші фестивалі сучасного мистецтва у місті. Двічі влаштовував «Трирогий Цапленогий Тролейбус» (виставку картин, поезії та музика в тролейбусі). Серію музично-поетичних божевіль Дніпровських Футуристів. Влаштовував мистецькі вечірки з легендарним Микитою Лиськовим. Та паралельно відвідував поетичні заходи міста, де стабільно дратував місцевих поетів, більшість з яких давно перестали писати.
ІНТЕРВ’ЮЕР
Я був в далекому 2015 році на твоїх поетичних виступах і тоді, як і зараз, це справляло враження певної містерії та таїнства, чогось, що змушує. як загіпнотизованого, слухати пророка нового мистецтва. Як для тебе відчуваються твої виступи? Це певне враження (у значенні французького impression) чи довкола релігійний футуристичний праксис? Як би ти це охарактеризував?
ШАКІРОВ
Праксис, яке красиве слово. Гарно, що складається таке враження. Насправді мені дуже подобається те, що я створюю, за найліпшої можливості ділюсь з друзями своїми новими мистецькими приколами, як винахідливо щось вигадав реалізувати. Це все відбувається щиро та натхненно, і кінцевий споживач, напевно, це відчуває. Ось наприклад хочу дещо показати, нещодавно написав новий візуальний вірш «ВТОМА», що описує всю мою службу в Збройних Силах України і, напевно, стан всього Українського суспільства. Дивись, всі літери «А» у вірші мають рухатися по рядках, перший вправо, другий вліво, третій вправо, четвертий вліво і так далі, статичними залишаються тільки літери, що складають слово ВТОМА. Я їх виділив жирним шрифтом.
А ось ще один прикол, придумав імерсивну поетичну інсталяцію. З однієї сторони це дуже красива поезія, а з іншої буде створюватись новий поетичний досвід.
Обʼємність
Коли небо та земля почали
Пристрасно кохатись
Народилась Обʼємність
Незбагненна геометрія
Всевидячого ока
Небесний супрематизм
Земний прагматизм
Сплелися у гучний стогін
Відкритої матерії
На обрії
Смерті ще не було
А пристрасне кохання було
Котре народжувало Обʼємність
Під гучний стогін
Обʼємність усвідомила себе
Й промовилаСецесія сонця
Прецесія місяця
Хай будуть гострі й мʼякі кути
Хай від кохання паморочиться в небі
Й проступають зірки
Ця імерсивна поетична інсталяція буде вихоплювати за допомогою мікрофонів слова відвідувачів, а штучний інтелект буде складати з цих слів закінчення вірша після строки «Й промовила», виводити на сферичний екран у вигляді ока під словами вірша, що обʼємно розміщені на стіні, а коли буде тиша, закінчення вірша (сецесія сонця, прецесія місяця) буде з миготінням відображатися на екрані. Це виходить, що тільки у повній тиші можна буде прочитати канонічне завершення поезії, і в умовах відкриття виставки його неможливо буде прочитати. Та і загалом мені цікаво подивитися, які слова та вірші буде складати штучний інтелект (хоча вірніше казати «мовна модель», і люди майбутнього будуть сміятися з нас, що ми це називали ШІ, але для зручності продовжимо мовні моделі називати — штучним інтелектом), менш з тим, я знаю та розумію, як зробити цю інсталяцію зі штучним інтелектом.
Ось ще, хочу показати приклад концептуальної поезії, в котрій непомітно роблю анонс майбутніх поетичних перформансів 💅
— Я кохаю тебе.
Невже, Шакіров?
Ось так просто?
Я к о х а ю т е б е, і все!?
Не будеш у спекотний літній день
На асфальті площі Героїв Майдану
Писати водою слово Кохання
Поки напишеш останню літеру Я
Перші вже випаруються
Бо Кохання це як писати
На розпеченому асфальті водою
Треба постійно прикладати
зусилля аби воно не зникало
Не висадиш на занедбаній клумбі
А їх по місту багато
Особливо на лівому березі
Багаторічні квіти
Словами зізнання
Які забуяють разом та відцвітуть
Що символізуватиме
Мінливість кохання
Якщо не доглядати
Не піклуватися
Воно не розквітне наново
Зівʼяне назавжди
Не зашифруєш у новій книзі
Таємне освідчення
Бо кохання любить
Уважних та пристрасних
— Так, але хочу запевнити,
Що промовити обраній
Я кохаю тебе
Дуже непросто.
А ось ще поезії, я їх нещодавно написав:
Спостерігаючи за поїздами
Бруталізм слів у реченні
Нагромаджується сенсами
Хмари нависають ялинковими прикрасами
Мертве дерево посеред цвинтаря
Ніхто не очікував
Розрив стався з середини
У нього провалилась невпевненість
Синдром самозванця
Першим ділом туди полетіло
Те мертве дерево посеред цвинтаря
Звідки взагалі взялася ця банальна метафора
Ялинки на яких розвішені нутрощі
Симуляція статусу
Нескінченно в розрив падає велич
Пручається намагається вилізти
Кричить я знаю як працює реальність
У мене буде мільйони підписників
Нечупара свої очі руками тримає
Ненависть прощення всі звуки вибухів
Дійство яке зачаровує
Що все то туди падає
Споглядати можна годинами
Це як у дитинстві
Тікав на річковий вокзал
Спостерігати за вантажними поїздами
Що по старому мосту проїжджають
Тут ніяких додаткових концепцій, мені просто дуже подобається цей вірш.
ІНТЕРВ’ЮЕР
Ти пригадав концепцію Вавилонської вежі та особливості місцевого культурного прошарку. Я, як дослідник та філософ мови, хотів би задати таке питання: які мовні елементи та поетичні фігури для тебе відіграють найзначнішу роль при створенні сучасної концептуальної поезії? Чи можливе створення поезії поза національними мовами (мови тут використано у ширшому постструктуралістському сенсі, як системи знаків, яка є носієм семантики) та чи використовуєш ти це у своїй поезії?
ШАКІРОВ
Одразу скажу, що поза національними мовами створення поезії неможливе. З точки зору постструктуралізму все набагато складніше та цікавіше, мову неможливо розглядати у відриві від історичного контексту, Жак Дерріда стверджував, що мова — це не звичайний засіб комунікації, а структура яка формує спосіб мислення та сприйняття реальності. Я це підтверджую на власному досвіді, тільки повний перехід на українську мову в 2020 році дав мені змогу усвідомити масштаби російської пропаганди, і чому мені так довго не вдавалось перейти повністю на українську мову у зросійщеному місті Дніпро. Я досить довго перебував у цій мовній шизофренії, зробив самвидав трьох книг, у кожній з них були вірші українською, у третій навіть пару написав білоруською мовою. Що цікаво, єдина книгарня, що взяла реалізовувати мій переважно російськомовний самвидав, це маленька повністю україномовна незалежна книгарня «ВІЗ», це були часи до «Книгарні “Є”» у місті. Тоді я постійно натрапляв на якісь обмеження, здебільшого всі ці обмеження я вигадував сам собі; і як тільки вийшов з мовної орбіти московії, одразу позбувся комплексу меншовартості, котрий несвідомо мені навʼязували роками. Це дуже стисло я описав той період, але більш докладно іншим разом. Московити використовують мову як зброю, вони літерально воюють за те, щоби називати речі своїми іменами, казати на чорне — біле, а на біле — чорне, і не дуже це приховують. Згадаємо симулякрів — Бодріяра, так от росія це країна симулякрів, що намагається навʼязати нам та всьому світу свою збочену гіперреальніть. Це дуже важливо розуміти, що ми ведемо екзистенційну війну. Війну не тільки за Україну, а і за реальність, як ми сприймаємо її загалом.
Я якраз, в більш широкому постструктуралістському сенсі, використовую мову — як медіа. Будь-який текст може бути сучасною концептуальною поезією, але не кожний текст є сучасною концептуальною поезією, з цього твердження розпочалась лекція поетичний перформанс про «Систему сучасної концептуальної поезії», яку я провів у грудні 2024 року в галереї «Артсвіт» в межах виставки дніпровського художника Богдана Бучковського «Павло попаси короову». Можливо, колись викладу слайди лекції у себе на каналі. Повернімось до усвідомлення всього після мого повного переходу на українську мову, я настільки сповнився, як той вазон з фонтану нерівної рівності Сковороди, почав робити те мистецтво, котре мені подобається і яке я хибно вважав, що не можу зробити; почав подаватися на різні закордонні гранти та стипендії, на які вважав, що можуть подаватися виключно люди з відповідною освітою та з відповідних кіл спілкування, і, можливо, мені пощастило, що я тоді продав закордон за доволі непогані гроші перший наклад своєї першої повністю написаної українською мовою мистецької збірки поезії «прозорі вірші», де літерально всі вірші прозорі, бо я їх нарізав лазером. Це все допомогло мені усвідомити свій шлях настільки, що я кинув курити, пити алкоголь та вживати будь-які заборонені психоактивні речовини, розірвав токсичні стосунки, звільнився з токсичної роботи зі стабільно високою зарплатою. Цей період я назвав мистецький акт 5 років 9 місяців по 9 годин 5 днів на тиждень на відповідальній посаді в одному з найбільших банків країни, як дослідження пересічного споживача і чому люди з середнім доходом не відвідують сучасні мистецькі та поетичні події. Та почав жити життя мрії, де я можу жити зі свого мистецького процесу, і на Різдво 25 грудня 2021 року розпочав новий Постстрейтедж Мистецький Акт на 2022 рік, рік без алкоголю, тютюну та наркотиків з можливістю його продовжити ще на чотири або п’ять років. Я придумав, як підтвердити цей мистецький акт (минулі мої мистецькі акти документально засвідчені довідками з місця роботи та в трудовій книжці). А ось як можна засвідчити те, що ти чогось не робиш? Дуже просто, я мав кожні три місяці здавати аналізи на вміст алкоголю, тютюну та інших заборонених психоактивних речовин, і так в кінці року в мене би вийшло чотири довідки, які можна вивісити в галереї як редімейд обʼєкт мистецтва. Звісно, цим планам завадила повномасштабна війна, але я для себе вирішив пройти цей шлях і продовжити цей мистецький акт ще на 4 роки, що я і зробив на різдвяному спешіалі вільних читань Поезії Поезії 25 грудня 2022 року, продовжив мистецький акт до 25 грудня 2026 року, аби разом вийшло пʼять років. Ну і повністю насолодитись життям мрії не дало повномасштабне вторгнення московитів 24 лютого 2022 року. Звісно, я звільнявся зі стабільної престижної роботи не у мистецьку невідомість, у мене вже був досвід життя виключно з мистецтва, я з 2011 року робив декілька спроб, і кожна була успішнішою за попередню, але тоді мені ледь ледь вистачало аби платити по рахункам, не дивлячись на те що всі мої тогочасні проєкти виходили у плюс. Я зробив висновки і склав пʼятирічний план (не пити, не курити входило у нього, бо це тільки відволікає від мистецького процесу та зʼїдає більшу іноді весь прибуток). Знаєш коли ти влаштовуєшся на роботу і тебе запитують на співбесіді ким ви себе бачите через пʼять років? Я поділюся цим планом пізніше, я і досі намагаюся дотримуватися його, але в умовах повномасштабної війни і мого повного залучення в супротив російській окупації це дуже, дуже складно робити. Перші роки повномасштабної війни я повноцінно займався волонтерською діяльністю, а з 20 липня 2024 мобілізувався до збройних сил України, бо як я можу бути кращим сучасним концептуальним поетом якщо під час третьої світової війни я не служив писарем у силах оборони України?
ІНТЕРВ’ЮЕР
Ми торкнулися трохи постструктуралізму, тепер хотілося б розкрити цю тему, та зробити крок уперед, здається, читачу «Пнябзика» буде це цікаво, тож питання: мова для тебе універсалія в найширшому сенсі Платона, чи це соціальний конструкт, який був створений людиною для передачі необхідної інформації? Чи відрефлексовуєш ти цю тему у своїй творчості?
ШАКІРОВ
Мова і є той вогонь, завдяки якому створюються тіні на стіні в платонівській печері, і якщо придивитися то все в цій печері та поза нею створено за допомогою мови. Я поки не відрефлексовував у такій парадигмі мову в своїй творчості. Мене ще чекає аналіз моїх текстів у майбутньому, коли буду готувати свою першу офіційну не самвидав книгу до друку. Повторюсь, у своїй мистецькій практиці я використовую мову як медіа. Українська мова 33 літери my medium of choice. Мене завжди бентежив той факт, що поезія споживається книгами, хоча на створення одного вірша може піти не менше знань та часу, ніж на створення однієї картини, однак картину можуть придбати окремо за декілька тисяч, а вірш ні, та здебільшого його купують в поетичній збірці за пару сотень у кращому випадку. Я вирішив це змінити, створювати поезії за допомогою сучасного мистецтва. Тим паче, що до повного переходу на українську мову я несвідомо займався інтервенцією мови крізь поезію в різні мистецькі практики.
Вивчаючи сучасний мистецький процес (здебільшого західний), помітив, що дуже багато існує мовоцентричних мистецьких творів, що поєднують текст та візуальні зображення, але чомусь єдиної назви цьому феномену допоки немає. Звісно є спроби назвати таку мистецьку практику word art або text art, але ця дефініція не включає у себе різновиди візуальної або зорової поезії, що теж поєднує текст та візуальні зображення. Таку практику, коли зі слів створюють зображення називають конкретною поезією, а якщо текст виходить за межі двовимірного простору, як це назвати? А як назвати текст, котрий створюється за допомогою нових медіа? Більшість митців та мисткинь, що займаються такою практикою не дуже переймаються мистецькими самоназвами та називають це просто — концептуальне мистецтво. Ось тут я зрозумів, що назва цього мистецького процесу завжди була на поверхні, і ця назва, що влучно описує міждисциплінарне застосування тексту — сучасна концептуальна поезія.
ІНТЕРВ’ЮЕР
Дякую за відповіді та приділений час! Багато читачів та авторів «Пнябзика» це молоді митці та мисткині, які ще знаходяться в становленні та шукають свій шлях у мистецтві. Які поради ти міг би для них дати? Можливо, є якісь поради як монетизувати свою творчість?
ШАКІРОВ
Життєвий цикл незалежного митця складається з цих пʼяти пунктів:
- Великі колекціонери (люди, які постійно купують ваше мистецтво за великий цінник у доларах або десятках тисяч гривень).
- Гранти, гадаю тут пояснювати не треба, є безліч грантів, як українських, так і міжнародних. В інтернет багато інформації про це, навіть я у себе в телеграм-каналі postfuturism розповідав про всі, на які подавався та отримував, сам або в команді.
- Резиденції, стипендії. Наразі існує безліч українських та міжнародних резиденцій не тільки для митців, а і для письменників та поетів. Те саме стосується і стипендій.
- Створення продукту для основного вашого споживача, вашої авдиторії. Це можуть бути книги або платівки, (самвидав або офіційні видання), різноманітний мерч, від листівок та наліпок до футболок та капелюхів, головне не прагнути легких грошей і робити все з якісних матеріалів, ваша авдиторія заслуговує на найкраще. Можна ще робити лімітовані принти, або маленькі картини чи колекційні айтеми на продаж.
- Живі виступи, виставки, презентації та участь в різноманітних фестивалях. Це можуть бути заходи з платним входом або з вільним донатом, можливо з гонорарами переможцям, також на таких заходах ви маєте змогу продавати свій мистецький продукт, про який я згадував у четвертому пункті.
Звісно, це не топ від найкращого варіанту до найгіршого, у кожного митця свій унікальний шлях, і у когось на першому місці можуть бути виступи, у когось резиденції / стипендії, а у когось в продажі книг, можу навести багато прикладів успішних дієвців з кожного пункту, але мати на увазі потрібно всі пʼять, бо якщо не працює один пункт, працює інший. Я спеціально не розглядаю можливість патреону, постійних донейтів, така модель більше підходить для медіа або блогерів з великою аудиторією, і на таку модель заробітку потрібно працювати по іншому. Важливо памʼятати, що мистецька діяльність це постійний процес. Для прийняття і розуміння цього процесу я вивів, вірніше я пізнав чотири шляхетні істини мистецтва, у зимовому одиночному пішому поході на північно-східної частини гірського масиву Сновидець в Карпатах на Драгобрат у 2023 році (буде круто якщо ви їх опублікуєте на сторінках ПНЯБЗИК). І головне зрозуміти токсичність мітів про голодного митця та очікування натхнення. Буду банальним і скажу те, що казали до мене багато разів: натхнення приходить під час роботи, починайте працювати і натхнення зʼявиться. Як казав мій моральний авторитет Василь Симоненко: «Ще так мало прожито і так мало зроблено. Хочеться бути людиною, хочеться робити гарне і добре, хочеться писати такі вірші, які б мали право називатися поезією. І якщо це мені вдається рідко, то це не тому, що я не хочу, а тому, що мало вмію і мало знаю». Япостійно послуговуюсь цим: якщо не виходить щось зробити, я навчаюсь. Постійно пробуйте, робіть щось, не чекайте натхнення та не шукайте натхнення в алкоголі та заборонених психоактивних речовинах. Кидайте курити, — ні серйозно, — кидайте курити, це неймовірне відчуття свободи після того, як позбувся багаторічної тютюнової залежності, заради цього відчуття можна почати курити, аби потім кинути, але краще і не починайте. Опануйте нудьгу: коли тверезий і тобі нудно, у тебе немає виходу, як робити мистецтво; коли розумієш, що так можна, стаєш непереможний. Хочу посіяти насіння у вашу свідомість, що найбільшого задоволення, ніж від усвідомленого тверезого життя, ви не зможете отримати від жодної речовини. Я знаю, я спробував дуже багато чого, це якісно інший дофамін, серотонін, ендорфіни та окситоцин, котрий триває днями, місяцями, роками, певно це і є просвітлення, уявляю, як таращить буддійських монахів у Гімалаях.
Ще треба памʼятати, що в наш цифровий вік мовчання та письмо у стіл більше не роблять вас загадковими, а роблять вас невидимими, але і показувати на широкий загал сирий матеріал я би теж не радив. Потрібно випрацювати свою творчість у найближчому колі спілкування та потроху виходити на публіку, для цього я би радив думати одразу збірками, книгами, виступами, виставками або серіями, та працювати на цей фінальний варіант.
Я, наприклад, зараз знаходжуся у стані перезрілих плодів, що попадали з дерева і які давно треба збирати та робити з них книгу, але я не можу цим займатись, бо дуже сильно завантажений на службі у Збройних Силах України, хоча у 2025 я планував дуже багато унікальних мистецьких приколів зробити. Як обіцяв раніше, повертаюсь до розповіді про свій пʼятирічний мистецький план 2022—2025, а ще це буде безпосередній приклад, як працюють пʼять пунктів життєвого циклу незалежного митця, від теорії до практики, так би мовити. 2022, як я і казав, мав би бути роком мрії, у 2022 мали відбутися знакові мистецькі фестивалі: Венеційська бієнале, Manifesta 14 та documenta 15, яка проходить один раз на пʼять років у місті Кассель (Німеччина) та триває 100 днів. documenta взагалі найвпливовіша виставка сучасного мистецтва, що задає тренди на наступні пʼять років світовому мистецькому процесу. З 1955 року на ній були представлені всі метри модерного та сучасного мистецтва, такі як Пабло Пікассо, Пауль Кле́е, Макс Ернст, Анрі Маті́сс, Василь Кандинський, Джосеф Бойс, Енді Во́ргол, Джексон По́ллок, Лоуренс Вайнер та багато інших.documenta знайомила світ з радикально новими мистецькими формами. Одним словом, якщо хочеш знати, як буде розвиватися мистецтво, слідкуй за documenta. Я мав відвідати всі, якісь як відвідувач, на якісь я подався як митець, на якісь як волонтер. Взагалі дуже раджу волонтерську діяльність на великих мистецько-музичних фестивалях або інших довкола мистецьких заходах на початку та і протягом карʼєри для розбудови горизонтальних звʼязків в індустрії. Іноді не варто чекати допомоги, а варто запропонувати свою. 2022 рік розпочався з того, що ми подались на M17 Sculpture Prize з винагородою у 250 000 грн переможцю зі своєю поетичною скульптурою. Я давно задумав імерсивну скульптуру Поетичний Симулякр, яка буде працювати від датчиків руху та читати мої вірші. Ми ідеально з цим Поетичним Симулякром попадали в тему премії 2022 року — Постгуманізм: Людина у змінюваному контексті. А закінчити рік я мав на першій міжнародній мистецькій бієнале в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків у місті Луцьк, де переможцям присуджували премії у 3000, 2000, 1000 доларів за 1, 2 та 3 місце відповідно. Але року мрії не судилося збутися, русня розпочала повномасштабну геноцидну війну. Скульптуру Поетичного Симулякра я потім спалю на музичному фестивалі «Генеруй» від платформи «Спалах», про це та про концепцію Поетичного Симулякра я докладно напишу у мінізбірці «Півонії» 2023 року, а з плівкової світлини Андрейва, на якій горить Симулякр, я зроблю обкладинку неї (вона, до речі, у вільному доступі у мене в телеграм-каналі postfuturism), а митець Ігор Дурнєв, котрий зробив та запрограмував робочу плату ардуіно з датчиками руху для цієї імерсивної скульптури, пішов добровольцем в «Азов» у 2023 році, хоча на той момент йому ще не було 25 років.
Я ж з перших днів повномасштабного вторгнення почав цілодобово займатися волонтерською діяльністю, і тому з запізненням та великими зусиллями багато запланованого на 22 рік я встиг зробити. Видати друге та остаточне видання мистецької збірки «прозорі вірші», де всі вірші нарізані лазером, а обкладинка оксамитова на дотик з тисненням білим золотом та магнітним замком, більш скромне перше видання повністю все розкупили за кордон. Видав збірку мінімалістичних віршів, наклад якої теж практично одразу весь розкупили, і цей прикол навіть став однією з кращих поетичних книг, виданих у 2022 році за версією ПЕН. Провів виставку-продаж візуальних мінімалістичних віршів, де весь прибуток спрямовувався для військової частини, де служать хлопці з мистецької формації міста Дніпро Module. Звісно про всі мистецькі заходи, які я провів або ми збирали гроші, я розповідати не буду, про це потрібно знімати окремий фільм або робити серію лекцій, зосереджусь на тому, що мені вдалося реалізувати зі свого пʼятирічного плану. Також на 2022 у мене було заплановано отримати грант від міськради на проведення кожної останньої неділі місяця вільних читань Поезії Поезії, без цензури та реєстрації, де зможуть виступити всі охочі та прочитати два своїх або не своїх вірші. Кожний сезон новий тематичний поет місяця, а афіші ілюструвати роботами сучасних українських художників. Але вийшло так, що перший сезон я розпочав практично без жодної підтримки, власним коштом, мені просто дозволили проводити вільні читання в Мистецькому Провулку. Там провів два сезони Дніпровські Поети Класики та Українські Поети Класики, третій сезон присвячений поетам розстріляного відродження провели під дубом біля Історичного Музею ім. Яворницького, що символічно який не вдалося закінчити через мою мобілізацію до лав ЗСУ (я наївно вважав, що зможу суміщати мистецьку діяльність та командування, буду всіляко це підтримувати). Виходить, московити знову знищують та зупиняють наш мистецький процес, історія повторюється. У підсумку першого сезону вільних читань, я для цікавих на мій погляд поетів та поеток, влаштовував сольні вечори у Spalah Rooftop Poetry Club та виплачував гонорари 80% від входу, і у нас завжди були зайняті всі сидячі місця. Spalah Rooftop Poetry Club проводився кожну другу неділю місяця, туди я запрошував читати кращих поетів міста, тому люди завжди приходили, знаючи, що буде цікаво та весело. Для багатьох поетів це були перші сольні виступи та перші гонорари, і нам ще вдалося додатково збирати на аукціоні гроші на потреби Сил Оборони — Боже, бережи нашу мистецьку спільноту. Вдалося провести два сезони Spalah Rooftop Poetry Club. Ще у 2022 році я започаткував робити щось повʼязане з серпокрильцями у травні, коли вони прилітають. Це мій улюблений птах, у наступному житті я хочу бути серпокрильцем. Традиція започаткувалася випадково, коли Таня Адаменко зробила листівки з моїм триптихом «Серпокрильці», котрий я експонував у неї на всеукраїнський виставці скетчів у підвалі історичного музею, та з моїми віршами про серпокрильців. Весь наклад листівок розпродали та гроші передали на Module Squad. У 2023 я зробив 30 золотих серпокрильців, пін, листівка-вірш. Ручна робота. Пін зроблено з латуні. Кріплення — гвинт з закруткою. Закрутка має оригінальний геральдичний дизайн. Розмір — 20х37 мм. У 2024 я провів спешиал «Серпокрильці» на Spalah Rooftop Poetry Club. У 2025 зробив набір з вишитих вручну шевронів: правий та лівий серпокрилець, шеврон з написом «Поети місцеві святі» та картку зі скретч-покриттям, під яким вірш про серпокрильців — теж повний солдаут, всі гроші передав на потреби друга-поета у Збройних Силах України.
Повертаємось до планів: як ви бачите, мистецький процес насичений та різноманітний. На 2023 було заплановано подаватись на резиденції, та видати мінізбірку, й розпочати вирізати ліновірші, аби встигнути їх закінчити у 2025 році. Розпочати 2023 рік мені пощастило з виступу та лекції в зимовому музичному сноубордкемпі ДрогоБро у Драгобрат. Видав мінізбірку поезій «Півонії», куди власноруч вклеїв ілюстрації, всі примірники розпродано, електронну версію виклав у відкритий доступ у себе в телеграм-каналі postfuturism. Також в 23 пройшов на Bazhan residency в Кам’янці-Подільському, там виплачувались добові, і там я спокійно у старому місті вирізав ліновірші, зробив їх перші лінодруки та влаштував з них мінівиставку як додатковий захід на резиденції. Також там збирав книжки російськомовних поетів, аби власноруч зробити з них папір для цієї своєї майбутньої мистецької збірки поезій.
На 2024 теж були заплановані резиденції, подавався на різноманітні, серед яких легендарна резиденція у Харкові в будинку «Слово», але на жодну не пройшов. Відмова це теж частина процесу, без цього ніяк, але головне пробувати, та отримувати досвід подання заявки, написання синопсису, мотиваційного листа тощо. Заплановано на 24 ще було видання касети з хвилинними віршами, також запланував розпочати створювати папір для нової книги, бо з 2022 мені задонатили багато книжок російськомовних поетів. У цьому мені дуже допомогла прекрасна Софія Шевченко, ми, до речі, з нею почали випускати нерегулярний мистецький часопис про мистецький процес у місті Дніпро з елементами наукової фантастики та магічного реалізму — «Незалежний Спалах». Ми з ним потрапили на Книжковий Арсенал, а це мрія будь-якого письменника потрапити туди. Також я там презентував остаточне видання прозорих віршів. Всі журнали, що взяли в Київ, ми продали, навіть на реалізацію їх викупили в нон-фікшн книгарню «Збірка». Це було моє вперше, коли доводилось відмовляти у продажу журналів, аби їх вистачило до презентації в Дніпрі (бо премʼєра відбулася Києві, там було дві презентації в Книжковому Арсеналі та АнжелаБарі). Ще в 2024 мене запросили одним з гедлайнерів поетичної сцени з сольним виступом на перший літературний фестиваль у Хмельницькій — «Літерія», все як треба з гонораром, сніданками та проживанням в готелі у центрі міста. Я назвав виступ у монотеатрі «Кут» на цьому фестивалі своїм особистим Олімпійським, та після нього пішов мобілізуватися в ЗСУ, бо влітку 2024 зняли всі обмеження по мобілізації, а я був обмежено придатний, тому і без проблем подорожував Україною у вільний час від волонтерської діяльності, бо у перші дні повномасштабного вторгнення мене в ЗСУ не взяли через ці обмеження. Тут я зіткнувся з суворою дійсністю служби, і які неймовірні обсяги роботи щодня потрібно виконувати. Навіть не знаю яким дивом під кінець року мені вдалося видати збірку хвилинних авангардних віршів на касеті «Шістдесят», дякую Максу Андруху за допомогу в записі моєї першої аудіозбірки поезій.
На 2025 у мене заплановано видання мистецької збірки поезій, де всі вірші я власноруч вирізав на лінолеумі, папір для збірки зробив власноруч з книжок російськомовних поетів, назва «Кастет Свідомості»3.
Планую зробити 25 примірників, така сама кількість як і в остаточного видання прозорих віршів. Кастет Свідомості це продовження серії мистецьких поетичних збірок, якщо прозорі вірші це повністю зроблене видання за допомогою машин, то «Кастет Свідомості» це максимально вручну зроблене видання, така концепція. Можливо, вдасться зробити не весь наклад, а хоча б перший тестовий примірник. Взагалі не розумію, як зі службою писарем в армії взагалі щось вдається робити. Свою відпустку в 2025 році я витратив на два виступи, на відкритті першого з початку повномасштабного вторгнення книжкового фестивалю BookSpace, разом з надзвичайно талановитим Максимом Андрухом та легендою саксофона Данилом Вінаріковим. Звісно, взаємодія з BookSpace була запланована ширша, але я вдячний і за таку можливість, що неймовірним чином співпала з моєю відпусткою, та дуже важливо, що сам книжковий фестиваль відродився. Другий виступ був повністю сольний з новою програмою «Озерка: прикликаючи Ктулху» на «НаЧасі Двіж 2.0», де всі активності відбувались за донейт. Разом на двох івентах вдалося зібрати більше 350 000 грн на підрозділ ударних БПлА Національної Гвардії — «Ясні Очі». Там служать багато ключових дієвців нашої мистецької спільноти, сподіваюсь, я зможу туди перевестись, бо нарешті така можливість зʼявилася в Армія+: перевод з ЗСУ, де я служу, в НГУ, раніше такі переводи були практично неможливими легально без СЗЧ.
Розумію, що це я дуже багато тут понаписував, але, як я і казав, розповів тільки про заплановані активності на пʼять років. Подій насправді було набагато більше, це я не розповідаю, наприклад, про свою участь у «Крафтових Мандрах: Дніпро», у проєкті «Як звучить Дніпро», про виступ та досвід ведучого великого івенту у метро, що було моєю мрією, і тоді це було неможливо, бо режимний об’єкт і там заборонено навіть знімати.
На 2026 заплановано було підготовка до офіційного видання поетичної книги, яка мала би вийти у 2027. Я її повністю продумав, мені не цікаво видавати звичайну збірку сучасної концептуальної поезії, це буде яскравий приклад ергодичної літератури, де читачу потрібно прикладати зусилля, аби її прочитати та здобути додатковий зміст. Назва її «Драм енд Бейс», з унікальною голографічною обкладинкою та написом на звороті: «для прочитання цієї книги вам знадобиться ніж».
Також я придумав першу поетичну збірку компʼютерну гру з назвою «Озерка: Перемагаючи Ктулху». Там буде цілковита поплава, нелінійний сюжет, багато різних закінчень гри, піксельна графіка та адиктивна механіка; як відомо, світ можна врятувати тільки віршами Шакірова). На релізі буде одразу дві мови, українська та англійська. Буде цифровий реліз та лімітоване фізичне видання на дискеті в коробці з кольоровим мануалом поетичною збіркою та додатковими приколами створеними для цього видання.
Ave postfuturism!
До стрічі у майбутньому.
24 жовтня 2025
