«Пошук землі»

30 серпня в амфітеатрі біля Арки Свободи відбувся безкоштовний концерт Ensemble 24 — київського ансамблю молодих виконавців нової музики. До його складу входять: вокалістки Надія Більдій, Богдана Хіта і Валентина Городецька; скрипалі Кристина Гордієнко і Акім Зварич; альтистка Катерина Демченко; віолончелістки Христина Мерчук і Кароліна Музиченко; флейтист Максим Іванов; кларнетист Назар Ярмолюк; перкусіоністка Анастасія Сабадаш і піаніст Олександр Чорний.

Назва концерту «Пошук землі» невипадкова.  В українському суспільстві, особливо після повномасштабного вторгнення, загострилось питання зв’язку з рідною землею — як територія, на якій ми живемо, впливає на нашу самоідентифікацію. Щоб відповісти на ці питання, організатори концерту звернули увагу на сакральні старозавітні тексти, де земля мала символічний глибинний зміст. Тому у програмі прозвучали такі твори як «Let me come in» і «Just» Девіда Ленга на тексти з «Пісні пісень» (обидва — українські прем’єри). Окрім того, програма містила твори українських композиторів Віталія Вишинського і Акіма Зварича. Ключовим твором концерту став «The Light Within» Джона Лютера Адамса, що також прозвучав уперше в Україні. Програма «Пошуку землі» орієнтована на пошук земного раю і прагне осмислити українців як єдину спільноту. Для слухачів концерт став нагодою здійснити власний «пошук землі» й замислитися над особистим зв’язком із батьківщиною.

Першим у програмі прозвучав твір Володимира Вишинського «fOrest». Назва походить від імені скрипаля Ореста Смовжа, на замовлення якого він був написаний, і водночас відсилає до ідеї Умберто Еко про художній текст як «ліс» (forest). Ця ідея полягає в тому, що текст — це маршрут, ніби прогулянка по лісу, який містить безліч стежок. Вишинський розробляє цю ідею композиторськими засобами: ламає слухацькі очікування, щоб створити образ непередбачуваного шляху. Твір написаний для скрипки та фортепіано; його виконали А. Зварич (скрипка) та О. Чорний (фортепіано). На жаль, виконання справило враження недостатньо злагодженого: між партіями скрипки та фортепіано бракувало ансамблевої єдності. Інструменти звучали самі по собі, з відчуттям певної поспішності. Ймовірно, це можна пояснити хвилюванням або браком зосередженості на початку концерту. Втім, ближче до кінця виконавці адаптувалися і досягли цілісного, екстатичного звучання.

Другим номером прозвучав «Let me come in» американського постмінімаліста Д. Ленга для голосу, альта, віолончелі та перкусії. Уривок з «Пісні пісень», який композитор бере за основу, оповідає про жінку, яка чекає свого коханого і мріє, щоб він озвався до неї при зустрічі. Ленг підібрав переклади цього тексту різними мовами, щоб простежити динаміку сенсоутворення. Вокалістка співала напрочуд чистим і дзвінким голосом — виразно, з глибоким розумінням. Мелодія співу наближалася до розмовної інтонації: виглядало так, наче солістка оповідала власну історію, з гідністю виносячи переживання. Музика — близька вуху масового слухача, тому дуже добре сприймалася, а партія перкусії додавала елемент чарівності.

Третій твір — «Light Within» американського постмінімаліста Джона Лютера Адамса для шести інструментів та електроніки. Адамс написав його, отримавши натхнення від споглядання заходу сонця – як вечір перетворюється на повну пітьму. Цей повільний процес зменшення сонячного світла відобразився в музиці і набув символічного релігійного виміру — як пошук внутрішнього світла, яке дарує спокій. Твір з самого початку відкрився надзвичайно густим звучанням – розлився палітрою тембрів. Усі інструменти злилися в єдине сонорне середовище, так, наче вони одне щільне джерело звуку, попри відмінності тембрової природи струнних, духових і клавішних. Музика нагадувала стан на межі між космічним і хаотичним. Вона утримувала слухача в одному протяжному стані, що поступово поглиблювався, немов занурення в океанічну темряву з її хтонічними образами, аби наприкінці привести до відчуття забуття.

І знову звучав ще один твір Вишинського — «Beweggrund» для скрипки, віолончелі, тромбона та фортепіано. Твір має на меті дослідити нестримний рух, що невпинно прокладає собі шлях. Джерелом цього руху стали початкові акорди фортепіано в виконанні О. Чорного, які запускають увесь механізм ансамблю. Зрештою слухач доходить висновку: цей рух не має мети, його сутність полягає у самому процесі шляху і долання перешкод. Ансамбль звучав дуже злагоджено: кожен інструмент “грав свою роль”, не прагнучи домінувати над іншими. У музиці відчувалися емоції виклику, гри, азарту в шаленому бігу. Слід відзначити яскраву фортепіанну партію Чорного, який заряджав енергією інших виконавців.

Другий український композитор, що звучав на концерті — це юний Акім Зварич. Його «Erdtanz» для скрипки, альта, віолончелі, кларнета, фортепіано та перкусії був написаний на замовлення саме для цього заходу. Ця музика грунтується на німецькому танці, ритм якого занурює в трансоподібний стан. Слухач переживає танцювальний досвід навіть без прямої участі — просто відчувши його, ставши частиною танцю. Невпинна пульсація перкусії пронизує весь твір, струнні оголюють нерв, настирливо повторюючи інтонацію стогону. Час від часу виринають яскраві всплески фортепіано, які миттєво обриваються. Виконавці відчували спільність і єдність в процесі «танцювального» досвіду. Впродовж трансу-танцю невроз наростає, допоки ритуал доходить до завершення і заспокоюється.

Останнім у програмі знову прозвучав Девід Ленг — його «Just» для трьох голосів, альта, віолончелі та перкусії. Подібно до «Let me come in», цей твір заснований на тексті з «Пісні пісень», але цього разу використано уривок про кохання царя Соломона до Суламіти.  Традиційно цей фрагмент тлумачать як метафору любові до Бога. Як і попередній твір Ленга з програми концерту, музика орієнтована на вухо масового слухача і сприймається радше як пісня: відчутна чітка структура. Композитор вдало попрацював з аранжуванням — уривчасті інструментальні репліки поєднуються з екзистенційною сповіддю голосів. Три вокалістки створили цілісний звуковий всесвіт. Повтори, характерні для постмінімалізму, не були надокучливі, а вводили у відповідний душевний стан. На той час вже смеркло, і музиканти читали ноти при світлі ліхтариків, що надавало дійству особливо таємничої атмосфери.

Від пошуку шляху Вишинського, через медитацію Адамса і до безпосередньості Ленга програма концерту простежили різні способи «пошуку землі». У будь-якому разі вирішальним є не те, як саме ми його знаходимо, а сам факт цієї подорожі.