Шекспір: загадка авторства
Шекспірівське питання – це одна з найбільших загадок в літературознавстві, яка стосується справжнього авторства творів, що приписують Вільяму Шекспіру. Існує дві версії – стратфордіанська й антистратфордіанська. Стратфордіанці вважають, що твори належать актору і ділку зі Стратфорду. Але впродовж останніх століть дослідники ставлять під сумнів цю версію, висуваючи альтернативні гіпотези авторства.
Вікторія Бачинська
Музикознавиця. Авторка дописів у сфері культури, філософії та мистецтва.
→ До сторінки автора
Ці сумніви виникли ще в ХІХ ст. Про життя Шекспіра відомо не так багато. Відсутні записи, чи відвідував він стратфордську школу. Найімовірнішне, його батьки були неписьменні, адже підписувалися хрестиком. Не має доказів грамотності дітей Шекспіра, окрім двох підписів дочки Сюзанни, які радше «мальовані». Інша дочка Джудіт підписувалася хрестиком. Саме місто Стратфорд було не численне, у якому навряд чи були необхідні умови для виховання генія. Шекспір у своїх творах демонструє глибоке знання культури і політики Англії і закордонних країн. За різними підрахунками, авторський словниковий запас п’єс Шекспіра складає до 29 000 слів. Людина, яка не мала пристойної освіти і культурної родини, тільки фантастичним способом могла б досягнути такого рівня. Усі шість збережених підписів Шекспіра знаходяться на офіційних документах – і жодного на рукописах. Титульні сторінки видань його робіт по-різному відтворюють його прізвище, і часто це вважається доказом того, що це псевдонім. Заповіт Шекспіра – об’ємний і докладний документ, проте в ньому не згадуються жодні його книги. Немає відомостей про публічну жалобу за Шекспіром.
Уперше авторство Шекспіра оскаржив Джозеф Гарт 1848 року – він стверджував, що п’єси містять докази того, що над ними працювало багато авторів. 1845 року Делія Бекон припустила, що п’єси насправді написані колективом авторів на чолі з її однофамільцем Френсісом Беконом (видатний філософ), а основним автором був Волтер Релі (англійський державний діяч, фаворит королеви Єлизавети І). У 1895 році Вілбур Зіглер опублікував роман «Це був Марло: Історія таємниці трьох століть» про те, що видатний драматург Крістофер Марло не загинув 1593 року, а вижив і написав п’єси Шекспіра. У 1907 році Карл Бляйтброй запропонував як автора Роджера Меннерса, 5-го графа Ретленда. Після Першої світової війни Абель Лефран навів аргументи на користь Вільяма Стенлі, 6-го графа Дербі – за його словами, з п’єс і віршів можна виділити автобіографічну інформацію. 1920 року з’явилася книга Дж. Томаса Луні «Шекспір упізнаний» і найпопулярнішим з альтернативних авторів став Едвард де Вер, 17-й граф Оксфорд.
Також з’являлися різні групові теорії шекспірівського питання. Перша з них – група авторів на чолі з Ф. Беконом. Туди входили Волтер Релі, Едмунд Спенсер, Едвард де Вер, 17-й граф Оксфорд. Також у роботі «Сім Шекспірів» Гілберта Слейтера (1931) висунуто теорію про групу, яка складається з Френсіса Бекона, графа Оксфорда, Волтера Релі, графа Дербі, графа Ретленда і Мері Сідні.
Розгляньмо основних кандидатів на роль Шекспіра:
Френсіс Бекон
Був основним кандидатом у ХІХ столітті. Делія Бекон пропонувала ідею існування групи незадоволених філософів-політиків, які просували республіканські ідеї і протистояли тюдоро-стюартівській монархії через сцену. Також прихильники Бекона знайшли схожість між багатьма специфічними фразами і афоризмами з п’єс і з збірника Бекона «Promus».
Едвард де Вер, 17-й граф Оксфорд
З 1920-х років серед альтернативних кандидатів першість почала належати саме йому. Граф спонсорував акторські трупи, був важливим придворним поетом, був відомий своїм заступництвом літератури й театру. Гіпотеза про авторство Оксфорда також грунтується на подібності його біографії до подій шекспірівських п’єс, сонетів і поем. Дж. Томас Луні знайшов в «Гамлеті» особистісну характеристику графа як ексцентричного поета-аристократа, любителя театру і спорту, що отримав класичну освіту і багаторазово був в Італії. Оксфорд використовував псевдонім «Шекспір» або через те, що аристократи не могли писати п’єси для публічних вистав, або через політику – є припущення, що граф був коханцем королеви Єлизавети.
Крістофер Марлоу
Був блискучим драматургом, ровесником Шекспіра. Загинув при загадкових обставинах. Багато хто вважає, що це була інсценізована смерть. Його покровитель Томас Волсінгем, син керівника англійської спецслужби Френсіса Волсінгема, щоб запобігти арешту Марлоу за атеїзм і бурхливе інтимне життя, інсценізував його смерть і відправив подалі від Англії. Гіпотеза полягає в тому, що після інсценування смерті Марлоу продовжив писати під псевдонімом «Вільям Шекспір», щоб уникнути суду за єресь.
Роджер Меннерс, 5-й граф Ретлендський
Він належав до найвищої аристократії Англії, навчався в Кембриджі. У 1590-х роках відвідав Італію як дипломат, що пояснює географічні і культурні описи в творах Шекспіра («Венеційський купець», «Ромео і Джульєтта»). На думку шекспірознавця Іллі Гілілова, граф писав під псевдонімом «Шекспір» і це було зрежисованою грою – у текстах зашифровані анаграми, ініціали, геральдичні символи Меннерса. Також граф мав доступ до значних умів того часу – Мері Сідні, Бена Джонсона – тому можливо твори створювались колективно. Єлизавета Сідні (дочка Мері Сідні) була дружиною Меннерса, є вірогідність, що вона теж творила з ними. Помер граф молодим, 1612 року – час збігається з завершенням шекспірівської активності, коли більше не з’являються нові твори.
Мері Сідні, графиня Пемброк
Єдина жінка серед більш-менш реалістичних кандидатів. Була сестрою відомого поета Філіпа Сідні, мала гуманітарну освіту. Була центром поетичного кола Вілтон-хаус. Деякі дослідники вважають, що вона переховувала авторство через стать. Теми маскування, гри в роль дуже типові для Шекспіра («Дванадцята ніч», «Як вам це сподобається»). Була тісно пов’язана з графом Ретлендом, близька до королівського двору.
Вільям Стенлі, граф Дербі
Відомий меценат театру. Мав особисті контакти з акторськими трупами і сценічною практикою. Багато подій у п’єсах Шекспіра мають топографічні і культурні паралелі з маєтками родини Дербі.
Існує також гіпотеза, близька до фантастики, що справжнім автором могла бути королева Єлизавета І. Вона була надзвичайно освічена, писала вірші. Але більшість дослідників трактують це припущення як провокацію.
Слід зазначити, що антистратфордіанські теорії підлягають нещадній критиці з боку стратфордіанців, і офіційна наукова спільнота схиляється до версії останніх. У «Першому фоліо» (1623) – виданні, яке зібрало більшість шекспірівських п’єс – міститься посвята від акторів, які стверджують, що добре знали Шекспіра. Тобто це ключовий момент для стратфордіанців: твори публікували близькі колеги по сцені, які не мали причин вигадувати авторство. Також прямі докази альтернативного авторства відсутні. Немає жодного рукопису чи чернетки шекспірівських творів, підписаних іншим іменем – більшість гіпотез побудовані на інтерпретаціях. Стратфордіанці вважають, що ідеї про інше авторство – психологічне прагнення знайти генію елітарну природу, тобто відбувається культурна упередженість до простолюдинів.
Натомість антистратфордіанці доводять протилежне. Нам бракує доказів освіченості Шекспіра зі Стратфорда (нема впевненості навіть у шкільному навчанні). Твори Шекспіра демонструють глибокі знання юриспруденції, медицини, філософії, класичної літератури – недосяжний рівень для людини без належної освіти. Автор досконало знає Італію, хоча Шекспір ніколи не залишав Англію. Його підписи в документах виглядають неграмотно, у заповіті – жодних згадок про книжки… У той час практика публікації творів під псевдонімами була популярною – через цензуру, соціальні табу, політичну небезпеку.
«Фоліо» вийшло аж через 7 років після смерті Шекспіра, і там радше загальні фрази про автора, ніж конкретні спогади. Також жоден з відомих поетів або мислителів епохи не залишив конкретних мемуарів чи спогадів про бесіди з Шекспіром. Тому виникає думка, що він існував більше як бренд, ніж як активний учасник інтелектуального життя.
Отже, шекспірівське питання досі залишається загадкою для науковців. Хоч би хто був автором – актор зі Стратфорда чи аристократ – правда в тому, що його п’єси і сонети посідатимуть значне місце в наших серцях. Навіть якщо наука і не приблизиться до розгадки авторства, ми з вами все одно зможемо насолоджуватись геніальною творчістю непересічного англійця.
