Визначальний рік модернізму для всього століття (за кн. «Літо цілого століття» Флоріана Іллієса)

Модернізм — це час великих змін. У деяких наших попередніх нарисах ми вже звертались до філософії цієї епохи, зараз перед нами постає більш глобальна ціль — дати характеристику літературі цього культурного періоду, але почнемо ми трохи здалеку. В першому нарисі цієї серії мова піде про книгу німецького письменника Флоріана Іллієса «Літо цілого століття» (2012), у якому автор з неймовірною ретельністю створює огляд 1913 року, року, який змінив хід історії та задав темп для розвитку всьому непростому віку. Також ми вбачаємо нашою ціллю ознайомити читача з тими проблемами й авторами надалі в екскурсі.

1913. Рік, у якому зароджується неодночасна одночасність модерного світобачення, розкритого через низку творців-геніїв культури нового століття. Зоря нового віку сходить на небі історії. З нею сходять і зірки тогочасної модерної епохи — Кафка, Манн, Пруст, Вулф, Фройд, Кірхнер, Вітгенштайн. Як усі, зайняті своїми справами, бідами, любовними перипетіями, а найголовніше — своїми роботами, які змінили саме́ наше ставлення до світу мистецтва, науки та філософії.

У березні 1913 року неврастенія проявляється не тільки у Кафки, а й іншого видатного письменника модернізму — Роберта Музіля. Він працює в бібліотеці технологічного інституту, живе за чітким розкладом, займається спортом та створює літературу світового рівня, але відчуває невдоволення: розпочинається неврастенія (доволі «модна» хвороба для модернізму!). У липні він візьме лікарняний на пів року, що нічого не змінить. В пазурі психічних недугів потрапляє і Вірджинія Вулф, якій судилось стати однією з найвідоміших письменниць і феміністок століття. Тоді, у 1913 році, їй 32 роки, вона страждає від тяжкої депресії та відправляє свій перший роман «Геть по морю», над яким працювала шість років.

Марсель Пруст безуспішно продовжує шукати видавця в 1913 році для свого епохального роману «В пошуках загубленого часу», а Фройд випускає в цьому ж році книгу «Тотем і табу», яка вкотре змушує читачів усвідомити власні бажання, комплекси та страхи нереалізованої сексуальності. А от сам Фройд, маючи ціну за годинний прийом у сто франків (стільки ж заробляла його покоївка за день), проблеми у своєму шлюбі вирішити не може. Натомість він пише палкі листи до своєї кузени, у яких з однаковою пристрастю зізнається їй у коханні та паплюжить свою дружину. Вона, за його словами, настільки холодна та нецікава, що йому тоскно. Взаємини псуються не тільки з дружиною.  Карл Густав Юнг — улюблений учень — гострить списи на колишнього вчителя, стаючи «батьковбивцею». Після 8 вересня 1913 року син та вбієнний батько більше не зустрінуться.

Повертаючись до Пруста, згадаємо історію з рецензією Анатоля Франса, відомого французького письменника, який своїм твором «Острів пінгвінів» змінив ставлення до роману як жанру. «Життя занадто коротке, Пруст занадто довгий» ― так напише письменник після публікації першого тому «В пошуках втраченого часу», не знаючи, що після цього вийде ще шість томів, які перевернуть поняття суб’єктивного часу.

Початок року також непростий. У січні Кафка пропонує Феліції Бауер (до зустрічі в столиці тогочасної Прусії залишилося декілька місяців) разом зійти на ешафот, а Пабло Пікассо поліція допитує у справі 1911 року через зникнення «Мони Лізи» легендарного Леонардо з Вінчі. Складно починається рік і для Томас Манна: в тому ж січні він приїздить до Мюнхену, де його чекає тріумф — на сцені дають «Фьоренцу». Поки автор приголомшлений оваціями, на третьому ряді сидить той, хто зіпсує це піднесення — літературний критик Альфред Керр. 5 січня вийде його розгромна рецензія. Томасу Манну навіть здається, що Керр натякає на його гомосексуальність, що виводить його з себе. Дружина Манна вже про все здогадалася, але Манн не може дозволити здогадатися всьому світу.

Весна 1913 року відмічена міткою напруженості та хаотичності для Райнера Марія Рільке, який приїжджає до Парижа та не може нічого писати. Він вештається вулицями цього вічного міста, зустрічається з Андре Жідом, Роменом Роланом і Стефаном Цвейгом. Він жаліється на оточення та хоче побороти давнього знайомця та кумира — Огюста Родена. Побороти, звичайно, заради жінки — дружини Клари Рільке-Вестгоф. Вона була митцем, але в доволі поганому матеріальному становищі і вбачала за порятунок створити портрет Родена. Скульптор виявився непохитним.

Цікавим рік видався і для філософії. Двадцятичотирьохрічний Людвіг Вітгенштайн починає працювати над роботою разом зі своїм коханцем — студентом-математиком Девідом Пінсетом, яка приведе його в подальшому до написання «Логіко-філософського трактату», а Едмунд Гуссерль випускає роботу «Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії» з суттєво новим уявленням про феноменологію.

Наприкінці ХІХ століття в мистецтві, філософії та науці постає одна з найглибших та найзмістовніших криз, яка спіткала людей того часу. Деградація ідеалу, зміна парадигми просвітницького ідеалу, великі відкриття у науці, нові течії у філософії та передчуття великої війни — все це не могло не відобразитися, як на гладіні озера, у душах людей.

В Оксфордському словнику англійської літератури під редакцією М. Дреббл та Дж. Стрінгер (The Concise Oxford Companion to English Literature, 1987) надають таке визначення: «Модернізм — загальне визначення цілого ряду значних тенденцій в мистецтві першої половини ХХ століття; в англійській літературі особливо асоціюється з іменами Т. С. Еліота, Е. Паунда, Дж. Джойса, В. Вулф, У. Б. Єйтса, Ф. М. Форда та Дж. Конрада. Модернізм відобразив вплив на літературу психології Фройда та антропології сера Дж. Фрейзера».

У літературі та мистецтві на зміну вже таким мертвим течіям як романтизм, реалізм та натуралізм приходить модернізм. Брати Гонкури сформували свого роду девіз модернізму: «бачити, відчувати, виражати». У цих словах передовсім виражено  творче завдання митця, який вже не просто відтворює бачене, а підкорює дійсність своєму світовідчуттю та силі своєї думки. Модерний автор — це автор, здатний в безкінечній грі створювати власний світ. На зламі віків  Ніцше напише своє відоме: «Бог помер», а якщо навіть Господь, який мусив оберігати нас, як своїх дітей, помер, то і нічого немає забороненого. В літературі модернізму закріплюється образ «антигероя», який готовий ламати минулий світ задля створення нового. Український дослідник Євген Васильєв у підручнику «Теорія літератури» за редакцією Олександра Галича вказує на те, що модерністи цілеспрямовано возвели свій творчий метод в стан елітарності та антидемократичності, роблячи свої твори майже недоступними для широких мас. Відомий теоретик модернізму Фідлер навіть наголошує: «В художньому творі форма повинна сама по собі утворювати матеріал, заради якого й існує художній твір. Ця форма, що водночас є і матеріалом, не повинна виражати нічого, окрім себе самої. Зміст художнього твору є ніщо інше, як саме формоутворення».

Німецький драматург Бертольт Брехт одним з перших порушує питання про зміну характеру реалізму та права митця щодо використання будь-яких художніх засобів у творчості. Модернізм став ідейним противником реалізму, який прагнув до розкриття об’єктивних явищ реальності та людських взаємин.

В межах самого модернізму виділяють дві основні течії, що перебувають у взаємодії і одночасно різноспрямовані за характером своєї дії: власне сам модернізм та авангардизм (футуризм як пікова точка розвитку) і неотрадиціоналізм. Звертаючись до історії терміну, як ми це робили на початку нашого дослідження постмодерної філософії, вперше термін «модернізм» ужито в роботі Р. Грейвза та Л. Райдінга «Огляд модерністської поезії» (1927 року). На жаль, сам модернізм, власне як і постмодернізм, визначити не так вже й легко. З хронологічними межами також не однозначно, оскільки сам художній метод модернізму це майже власна міфологія з до кінця невизначеними мотивами, які перебувають у тумані генію авторів, які створювали цей культурний проєкт.

Цим нарисом ми хотіли показати не суто культурну складову модернізму та року, з якого ми будемо умовно відраховувати симптоматику цього художнього методу, а якими можуть бути генії. Часто, читаючи той чи інший твір, маємо враження про авторів як про непохитні брили, створені для мистецтва, можуть відчувати дійсність тільки в світі, на кшталт платонівського. Все в їхньому світі підпорядковано найвищій гармонії. Але навіть геніям (і їм мабуть більше!) властиві людські гріхи та біди. Тож, читачу, зрозумій і прийми їхні долі в нашій подорожі інтелектуальною картою модернізму!